Форум бывших АСД

Елена Уайт – вестник, пророк или писатель?
«И познаете истину, и истина сделает вас свободными»
(Иоан.8:32)
Как вы относитесь к пророкам? – этим вопросом я хочу начать свое небольшое исследование именно в пророческой сфере. Конечно, этот вопрос требует уточнения: «О каких пророках пойдет речь?»
Если речь пойдет о Библейских пророках, написавших Слово Божье, то большинство людей относится с большим уважением и глубокой верой в то, что они действительно были глашатаями Божьей истины.
А вот к таким пророкам, как Мохамед, Настрадамус, Иоанн Кронштадский, Ванга и другим отношение разное. Одни глубоко верят в их призвание свыше, другие наоборот убеждены, что они являются лжепророками. С каждым днем в нашем мире появляются все новые пророки, которые возвещают особые «послания Бога». Как нам, христианам, определить Боговдохновенность этих пророков? Библия говорит, что пророков нужно проверять. Второзаконие 13:1-3; Исаии 8:20; 1Йоанна 4:1.
В этом трактате я хочу поделится исследованием трудов пророка, который в свое время имел огромное влияние и на меня, а также моих родственников и друзей. В декабре 2004 года исполнилось 160 лет, как молодая девушка Елена Гармон увидела свое первое видение. Это случилось в декабре 1844 года в городе Портленд, спустя два месяца после великого разочарования адвентистского народа 22 октября этого же года. За период с 1844 по 1915 года Елена Гармон, далее Е. Уайт написала в общей сложности 25 миллионов слов, что составляет 80 книг, 200 трактатов и 4600 статей. «В начале было слово» 236 стр.
Ее труды по сегодняшний день издаются миллионными тиражами, принося огромную прибыль организациям, которые представляют ее, как Божьего пророка.
Если Е. Уайт достигла такой популярности, то стоит ли подвергать исследованию, тем более сомнению происхождение ее видений? На этот вопрос отвечают Богословы Церкви Адвентистов Седьмого Дня, Церкви, которая верит в Божественное откровение Е. Уайт и является наследницей ее огромных трудов.
Вот, что сказано в Основах веры АСД «В начале было Слово» стр.233:
«Поскольку Библия предупреждает нас, что перед пришествием Христа восстанут лжепророки, возникает необходимость в тщательной проверке всех случаев проявления дара пророчества…
…весть любого пророка должна находится в гармонии с Законом Божьим и со всем Священным писанием. Последующий пророк не должен противоречит предыдущим. Дух Святой никогда не противоречить Своим ранее данным свидельствам, потому, что у Бога нет «изменения и ни тени перемены».
Здесь ничего нельзя добавить, кроме «Аминь».
Но касаются ли эти строки Е. Уайт?
Один из ведущих проповедников Церкви АСД, Марк Финли считает, что труды Елены Уайт, как пророка, тоже должны пройти проверку:
«Давайте взглянем на Библейские критерии истинного пророка и в свете этих пяти критериев посмотрим, соответствует ли им Е. Уайт. Подходит ли она под Библейское определение истинного пророка? Единственной гарантией может служить Слово Божие. Мы не можем признать ни одного так называемого пророка, если он не соответствует Библейским критериям. Но осмелимся ли мы отвергать того пророка, который соответствует им? Поскольку Елена Уайт появилась в движении, которое возвышает Иисуса и Его Закон, мы не можем пройти мимо нее, бросив лишь мимолетный взгляд. Мы не можем отвергнуть этот дар, не исследовав свидетельства».
(«Великие пророчества Библии» стр. 254.)
И здесь возникает вопрос: Кто и когда тщательно исследовал труды Е. Уайт? Где можно взять результаты этих исследований, чтобы убедится, что ее труды соответствуют Библии?
Их попросту нет. Есть труды защищающие ее как пророка, есть критика но нет бесстрастного исследования. Почему?
Оказывается это нелегко сделать, если не сказать, что невозможно. Вот несколько причин:
Первая причина, это огромный объем ее трудов, который не так легко исследовать. Это признают сами руководители АСД. Вот, что сказано в книге: «Настольная книга служителя» Том 1 стр. 366.
«Для того, чтобы ответить на вопрос: согласуется ли учение Е. Уайт со Словом Божьим, потребовалось бы исследовать 45 объемистых томов (а в книге «В начале было слово» говорится о 80 книгах стр.236), тысячи статей, написанных Е. Уайт за время ее семидесятилетнего служения Церкви, и сравнить их с Библией. В общей сложности это составляет около 25 миллионов слов. Понятно, что при таком значительном объеме вероятность возникновения противоречий ее произведений со Словом Божиим резко возрастает».
Если это занятие трудное даже для руководителей и Богословов Церкви АСД, то для обычного человека и вовсе не под силу. И, получается, что принимая крещение, новообращенный адвентист верит в пророка Е. Уайт только полагаясь на слова проповедника, лично не убедившись в правдивости пророка. Да, и как ему убедится, ведь, чтобы исследовать труды Е. Уайт ему просто не хватит жизни.
Вторая причина – это невозможность всем желающим иметь доступ к оригиналам ее трудов, хотя бы потому, что большинство из нас даже не владеет английским языком.
Но мы все таки можем исследовать ее видения благодаря тем трудам, которые напечатаны на доступном нам языке, доверяя переводчикам Церкви АСД, ибо они заинтересованы в правдивости и точности перевода.
А сейчас я хочу привести результаты своего многолетнего исследования трудов Е. Уайт. Я не ставил и не ставлю перед собой цель: «Цедить комара». Я не хочу выискивать в ее трудах ошибок. Я желаю непредвзятого исследования, что советую и каждому из вас.
В начале рассмотрим: с какой целью Бог дает пророков Своему народу?
«Ибо Господь Бог ничего не делает, не открыв Своей тайны рабам Своим, пророкам.» Амоса 3:7; Евреям 1:1; Иеремия 23:21-22; 26:4-5.
Исходя из этих и других текстов можно уверенно сказать, что Бог избирал пророков, дабы они объявляли народу Его волю, Его слово, не взирая на лица и не боясь смерти. Именно такими пророками были Илия, Михей, Иеремия, Иоанн Креститель и многие другие. Если бы священники и князья Израильского народа были верны Господу, то не было нужды в пророках. Но дело в том, что пророков Бог избирал и посылал с вестью тогда, когда в народе было полное отступление. Во свете событий 1844 года можно уверенно сказать, что нужда в Божьем пророке для адвентистского народа была. Трижды Уильям Миллер назначал дату второго пришествия Иисуса Христа и каждый раз ошибался. Разве не нужен был пророк, который бы остановил его, или по крайней мере высказал Слово от Господа, о том, что неверно определять день, который во власти Господа. Е. Уайт этого тоже не сделала, но она еще в то время не была пророком. Какие же видения Е. Уайт сыграли роль в становлении Церкви АСД.

Е. Уайт и суббота.
Свое первое видение Е. Уайт увидела в декабре 1844 года в доме сестры Хейнс в городе Портленде. В доме, кроме нее, было еще четыре женщины. В этом видении Е. Уайт увидела путь Адвентистов в Святой город. Ей было тогда 17 лет. Я не буду комментировать это видение. Каждый из вас может прочитать его в книге «Ранние произведения» и самостоятельно определить свое отношение к нему.
После разочарования 22 октября 1844 года в среде адвентистского народа усиливается проповедь, о том, что нужно соблюдать не первый день недели, но седьмой, то есть день субботний. Первыми проповедниками этой вести были баптисты седьмого дня, которые присоединились к Адвентистскому движению, а именно Рахиль Оукс, Уильям Ферисворс, Фредерик Виллер и другие. Но когда статьи о субботе, распространяемые этими людьми прочитал Иосиф Бейтс, то это оказало огромное влияние на Адвентистов и даже на Е. Уайт и ее мужа. Дело в том, что Е. Уайт знала Иосифа Бейтса еще до своего замужества, так как он был активным помощником В. Миллера. Иосиф Бейтс написал трактат: «Седьмой день – Суббота, вечное знамение.» Этот трактат Е. Уайт вместе с мужем прочитала осенью 1846 года. Вследствие, прочитанного трактата, в апреле 1847 года она видит в видении ковчег, в ковчеге Десятисловный Закон и сияющую четвертую заповедь. Интересно то, что в первом видении Господь ей не разрешил войти в храм, а во втором, она не просто вошла в храм, но в Святое Святых, куда мог входить только Первосвященник, то есть Иисус Христос.
Исследуя эти видения, у меня возник вопрос, почему истину о субботе открыли адвентистскому народу баптисты Седьмого Дня, капитан Й. Бейтс, и другие, но не Божий пророк, как наверное должно было быть. Хорошо еще, что Е. Уайт поддержала Й. Бейтса, потому, что в следующем случае случилось наоборот.

Е. Уайт и закон о чистой пищи.
После принятия Адвентистами празднование субботы в их среде возникли проповедники, возвещающие о том, что народ Божий должен отказаться от употребления в пищу нечистого мяса, в том числе и свинины. Разумеется эта проповедь вызывала некую дисгармонию. Как ни как в Церкви есть пророк и поэтому всякое новое учение, откровение должно исходить от него. И вдруг появляются люди, бегущие впереди не только пророка, но как выразилась позже Е. Уайт, впереди даже Ангелов.
Как отнеслась Е. Уайт к вести о том, что членам Церкви нужно отказаться от нечистого мяса? Спросила ли она у Господа ответа на этот вопрос? Когда к Валааму пришли слуги от Валака с просьбой пойти с ними и проклясть Израиль, он сказал, что должен об этом спросить у Господа. Каким бы не был Валаам, но в данном случае он поступил правильно. Никто не знает спрашивала ли Е. Уайт у Господа ответа на этот важный вопрос о пище, но то, как она ответила этим проповедникам просто шокирует. Самое важное то, что она отвечает не от себя, а говорит: «Я видела ваши ошибочные понятия» Внимательно исследуйте шестую главу: «Ошибки в питании» 1-го тома Свидетельств. Эта глава изобилует словами: «Я видела», «Мне было показано». Так что же видела Е. Уайт относительно братьев, проповедующих не кушать свиного мяса?
Она видела, что они:
а) Порабощают свое тело;
б) Лишают себя калорийной еды;
в) Что братья, работающие физически и проповедующие должны нормально питаться;
г) Что взгляды об употреблении свинины, нужно оставить при себе;
д) Что «Если Богу будет угодно, чтобы Его народ воздержался от употребления в пищу свинины, Он убедит людей в этом».
е) Что, если долг Церкви воздерживаться от свиного мяса, Бог откроет это более чем двум или трем;
ж) Что не нужно бежать впереди Ангелов.
Как видим, пророк не только не поддержал проповедующих, но выступил против этих братьев, всячески оскорбляя их.
Современные служители, защищая Е. Уайт, заявляют, что для того, чтобы отказаться от свинины, тогда еще не наступило время. Да, неужели? Это время, оказывается наступило в 1863 году, всего через пять лет. И вот здесь Е. Уайт видит, что нельзя кушать не только свинину, но и многое другое. Пусть каждый из нас сам сделает из прочитанного выводы. И так, Церковь не получила от пророка откровения ни о субботе, ни о пище. А может быть настоящими пророками были братья Й. Бейтс и другие?
А теперь рассмотрим насколько труды Е. Уайт соответствуют Библии, а именно Библейским пророкам?
В книге Второзакония 12:1-4, говорится о том, что Израильский народ должен разрушить языческие жертвенники и срубить священные деревья в обетованной земле. Нечто подобное позже сделал Гедеон в своем городе. Судьей 6:25.
Народ Божий и сегодня должен избегать языческих обрядов, праздников, и разумеется идолов, в своем служении Богу. Об этом четко говорится во второй Заповеди Божьего Закона, а также во Второзаконии 16:21-22:
«Не сади себе рощи из каких-либо дерев при жертвеннике Господа, Бога твоего, который ты сделаешь себе, и не ставь себе столба, что ненавидит Господь Бог твой.»
А вот, что пишет Е. Уайт в книге «Христианский дом» глава «Рождество» «Можно ли нам иметь рождественскую елку»? — «Богу было бы угодно, если бы на Рождество каждая цер¬ковь имела рождественскую елку, на который были бы развешаны приношения, большие и маленькие, для домов поклонения. К нам приходят письма, в которых люди спрашивают, можно ли им иметь рождественскую елку? Не будет ли это напоминать обычаи мира? Мы отвечаем: вы можете устраивать ее, как это делает мир, если у вас есть намерение, а можете поступать вопреки обычаям мира. Нет особого греха в том, чтобы поставить благоуханные вечнозеленые ели в наших церквах, но грех кроется в мотивах, побуждающих к действию, и в использовании даров, развешанных на дереве.»
«Елка, украшенная приношениями — это не грех. Пусть родители не думают, что вечнозеленая ель, пос¬тавленная в церкви, чтобы дарить веселье ученикам субботней школы, — это грех, ведь она может принести великое благословение. Старайтесь внушить им добрые намерения. Ни в коем случае не допускайте, чтобы раз¬влечение было единственной целью их собрания. Ко¬нечно, найдутся такие, кто воспользуется этим, чтобы беззаботно провести время, чьи умы не примут Божест¬венной печати, но будут и другие, для кого это время окажется весьма полезным. Я вполне удовлетворена тем, что эти невинные затеи могут заменить многие сборища, которые оказывают деморализующее влияние.»
Божий пророк должен знать, что благословение нашим детям приносит не «Елка», а послушание Господу.

Е. Уайт и заповедь «не убей».
Библия говорит нам, что Божий народ не должен убивать и даже учится воевать. Исход 20:13; Исаия 2:4; Матфея 26:51-52; 5:38-39.
Эту Божью заповедь особенно трудно исполнить в военное время. Именно тогда народ Божий нуждается в особенной поддержке. И кто, как не пророк должен поддержать верных Божьих детей.
Е. Уайт жила в то время, когда в США началась гражданская война. Жители Юга страны воевали против Севера. И на той и на другой стороне жили адвентисты. Пока можно было от армии откупится деньгами, они откупались, но пришло время, когда войскам потребовались солдаты, а не деньги. Верующие понимали, что воевать нельзя, но власть требовала идти на войну, угрожая непослушным заключением в тюрьмы и даже смертью. Все ожидали, что скажет пророк.
Но пророк молчал. Вместо него выступил муж Е. Уайт, Джеймс Уайт и то, что он сказал и даже написал в статье «Нация» вызвало разделение в Адвентистской Церкви. Это было первое разделение. Ниже мы приводим часть этой статьи:
«Но в случае призыва в армию правительство берет на себя ответственность за нарушение Божьего закона, и было бы безумием сопротивляться. Человек, который будет сопротивляться, пока по законам военного времени его ни пристрелят, заходит слишком далеко и, мы думаем, берет на себя ответственность, как самоубийца».
Крамер. «Реформационное движение» (ст. 66)
Е. Уайт не остановила своего мужа от этих высказываний ни как жена, ни как пророк. Она даже не обличила его. Она поддержала своего мужа.
А вот тех, адвентистов, которые готовы были отстаивать шестую заповедь вплоть до тюрьмы и смерти, она назвала фанатиками. Неужели это была весть от Бога? Правда, Еноха Хайса, который воевал на стороне южан, она предложила исключить из Церкви. Оказывается он не за тех воевал. Может и сегодня членов Церкви нужно не учить не воевать, а на чьей стороне воевать. Кстати во многих местах сегодня именно так и происходит.
«Сегодня адвентист совсем не тот, что когда-то, в 60-е годы. В те времена большинство адвентистов предпочитали избегать контакта с миром, за исключением тех случаев, когда этот контакт происходил на адвентистской основе. В последние же годы члены Церкви заняли весьма высокие посты - например, губернатор Гавайских островов, второй помощник госсекретаря Соединенных Штатов, глава Управления по социальной защите; среди адвентистов есть подающий основного состава в бейсбольной команде высшей лиги, актер Голливуда, дирижер большого симфонического оркестра, главы по крайней мере двух государств «третьего мира» и командир антикоммунистической партизанской армии».
(«Библейская истина в современном мире» Джон Паулин гл. 1 стр. 12)

Е. Уайт и «Воскресный закон».
Слово Божье учит нас никогда не идти на компромисс с грехом. В этом нам ярчайший пример - три юноши на поле Деир и Даниил. Последний не подчинился указу царя и открыто продолжал молится, как всегда, Живому Богу. Даниил не пожелал всего тридцать дней молится в уединенной комнате, но наоборот открыл окна и продолжал молится так, чтобы все видели и слышали. Марк Финли пишет, что народ Божий ожидает подобное испытание перед вторым пришествием Иисуса Христа. Сильные мира сего издадут указ о том, чтобы все верующие соблюдали воскресение, отказавшись в этот день от всякой роботы. Он говорит, что это будет испытание на верность Богу. Кто устоит и будет продолжать святить субботу, хоть и будет преследуем со стороны врагов истины, будет спасен, а кто воздержится в воскресный день от труда, примет начертание зверя на руку и будет подвержен Божьим язвам, которые изольются на отступившее от Бога человечество.
«Теперь взглянем на четвертую язву. Если мы знаем истину Библейской субботы, но все же соблюдаем первый день недели из соображений удобства, мы утверждаем в своем характере принципы компромисса». («Великие пророчества Библии» Марк Финли стр. 327)
Какую позицию в этом вопросе, должен занять Божий пророк? Разумеется бескомпромиссную.
Но Е. Уайт говорит, что когда будет издан этот указ о воздержании от роботы по воскресениям, ему нужно подчиниться и заняться миссионерским трудом и даже проводить Богослужения под открытым небом. Это для чего же? Да, для того, чтобы все видели, что мы повинуемся этому закону, и таким образом не будем наказаны. Во свете этого совета Е. Уайт, как должен был поступить Даниил? Открыть окна и молится не Живому Богу, а царю Дарию!
Хочу напомнить, что указ о запрещении работать по воскресениям уже издавались в США и Австралии, и вот, что по этому поводу советовала своим собратьям Е. Уайт:
Дорогой брат! Я попытаюсь ответить на твой вопрос, чтобы вы знали, как поступать в случае издания Воскресных законов.
Господь дал мне свет в то время, когда мы ожидали подоб¬ного кризиса, который, вы думаете, уже наступил, чтобы, та¬ким образом, когда люди, движимые сатанинской силой, бу¬дут принуждать народ к соблюдению воскресения, Адвенти¬сты седьмого дня, проявляя благоразумие, должны в этот день не заниматься своей обычной работой, но посвятить его мис¬сионерскому труду.
Пренебрежительное отношение к воскресному закону вы¬зовет еще большую ярость и гнев со стороны его защитников. Не давайте им ни малейшего повода считать вас нарушителя¬ми закона. Если им поручено привести к дисциплине людей, которые Бога не боятся и людей не стыдятся, то это новшест¬во вскоре утратит свой накал, и они сами увидят, что нет ни¬какого смысла проявлять слишком много строгости и ограни¬чений в соблюдении воскресения. Будьте ревностны и при¬лежны в миссионерской работе; выходите на работу с Биб¬лией в руках, и враг увидит в этом свое личное поражение. Никто не получит начертание зверя лишь потому, что он про¬явил мудрость в поведении и воздерживался от работы, чтобы не задевать других, и в то же самое время выполнил очень важную духовную работу.
Воскресенье, посвященное для миссионерской работы, бу¬дет как бы вырванным бичом из рук жестоких фанатиков, ко¬торые были бы очень рады унизить адвентистов седьмого дня. Когда они увидят, что мы в воскресенье посещаем людей и чи¬таем вместе с ними Св. Писание, [233] тогда они убедятся, что бесполезно препятствовать нашей работе силой воскрес¬ных законов.
Воскресенье может быть использовано для выполнения всевозможной работы для Бога. В этот день можно проводить открытые собрания, проповедовать истину из дома в дом. Те, кто занимаются литературным трудом, пусть пишут статьи. Где только возможно, пусть в воскресенье совершаются рели¬гиозные собрания. Делайте такие собрания особенно интерес¬ными. Пойте подлинно возрождающие гимны и с силой и уве¬ренностью говорите о любви Спасителя. Говорите о воздержа¬нии и истинных религиозных опытах. Таким путем вы сами научитесь очень многому, как работать, и получите доступ ко многим сердцам.
Когда однажды нашим братьям угрожала неприятность в Авондейлской школе и меня спросили: «Что нам делать? Гражданские власти сказали, что будут арестовывать всех, кто будет работать по воскресеньям», я ответила: «В данном слу¬чае очень легко избежать неприятностей. Используйте воскре¬сенья для миссионерской работы. С собой возьмите своих уче¬ников и устраивайте собрания в разных местах, а также совер¬шайте медицинско-миссионерскую работу. Как рез в этот день люди будут дома, и вашим питомцам представится возмож¬ность говорить с ними о настоящей истине. Такой образ про¬ведения воскресного дня всегда будет угоден Богу».
Мы должны сделать все возможное, чтобы устранить пред¬убеждения со стороны тех, кто враждебно настроен против на¬шей работы и библейской субботы.
(Свидетельства т. 9 глава 28)
Как вам совет пророка? Хотите избежать наказания, подчиняйтесь государственным, антибиблейским приказаниям.

Е. Уайт и Первосвященическое служение Иисуса Христа.
Евангелие учит, что во время смерти Иисуса Христа завеса в земном храме, разделяющая Святое и Святая Святых разодралась сверху донизу. Матфея 27:51. Это говорит о том, что смерть Христа открыла путь во Святое Святых, то есть к престолу Бога-Отца. Так и случилось. Иисус после воскресения вознесся на небо и сел одесную Отца. Марка 16:19. О том, что это действительно так говорит мученик Стефан в Деянии 7:55-56, а также любимый ученик Иоанн.1Иоанна 2:1-2.
Но более всех об этом подробно говорит апостол Павел в послании к Евреям. Евреям 4:14-16; 6:18-20 в этих стихах говорится, что Иисус сразу же вошел за завесу и стал Ходатаем всех живущих от апостолов и до наших дней. Это подтверждают и следующие тексты: Евр. 9:11-15, 24; Евреям 10:19-22.
Е. Уайт заявляет, что видела в видении, что до 22 октября 1844 года, Христос находился в первом отделении святилища, Святом, а после этой даты Отец оставил престол и вознесся на колеснице во Святое Святых, а потом на другой колеснице Христос последовал за Отцом. Престол остался пуст и к нему приступил сатана.
«Я видела, как Отец поднялся с престола и в огненной колеснице направился во Святое-Святых за завесу и воссел там. Вслед за Ним с престола поднялся Иисус и большинство тех, которые склонились перед престолом. Я не видела ни одного луча света от Иисуса, исходящего на беззаботную толпу, так что они продолжали оставаться в беспросветной тьме.
Те, которые поднялись вместе с Иисусом, смотрели на Него, когда Он встал с престола, и провожали Его взором, когда Он удалялся. Затем Он поднял Свою правую руку и приятным ласковым голосом сказал нам: «Подождите здесь. Теперь я иду к Отцу Моему, чтобы принять Царство. Храните свои одежды чистыми, чтобы вскоре вернувшись с брачной вечери, Я мог взять вас к Себе», После этого к тому месту, где стоял Иисус, приблизилась облачная колесница как бы с огненными колесами, со всех сторон окруженная ангелами. Он сел в эту колесницу и она тотчас устремилась во Святое-Святых, где восседал Отец. Там я увидела Иисуса, великого Первосвященника, стоявшего перед Отцом небесным. На краю Его одежды были бубенчики и гранатовые яблоки. Те которые поднялись вместе с Иисусом, с верой взирали во Святое-Святых и молились, говоря: «Отче наш, дай нам Духа Твоего». Тогда Иисус дуновением даровал им Дух Святой. В этом дуновении Духа были: свет, сила я много любви, радости и мира. [56]
Я повернулась, чтобы увидеть тех, которые все еще оставались у престола; они не знали, что Иисус оставил их. Тогда у престола появился сатана, пытаясь подражать делу Божьему. Я видела, как они, обращаясь к престолу и молились: «Отче, дай нам Твоего Духа». Тогда сатана дунул на них своим неосвященным влиянием. В нем были: свет и много силы, но не было сладкой любви, радости и мира. Цель сатаны заключалась в том, чтобы обмануть и совратить с истинного пути детей Божьих». «Ранние произведения» 65-66 стр.
Все это не соответствует истине. Согласно Писания, престол Божий – это и есть Святое Святых и Бог никогда его не оставляет. Сатана тем более не может приступить к престолу, ибо после победы Иисуса на Голгофе. Он окончательно низвержен на Землю и не имеет больше возможности предстать пред Богом и Ангелами. Откровение 12 глава.
Кроме этих явных противоречий видений Е. Уайт библейскому учению, в ее сочинениях есть много искажений Библейских эпизодов. Одного из них я хочу коснутся. В книге «Христос – надежда мира» глава 62 «Пир в доме Симона» она говорит о том, что Мария, сестра Лазаря, была блудницей, которую совратил Симон фарисей. Если бы Е. Уайт внимательно прочитала все Евангельские места, связанные с помазанием Иисуса, она бы поняла, что Мария сестра Лазаря, и женщина-грешница и Мария Магдалина – это разные люди.
Советую и тебе дорогой читатель исследовать этот вопрос. Для этого прочитайте следующие места из Евангелия: Луки 7:36-50; Иоанна 12:1-11; Матфея 26:1-13; Марка 14:1-9. Вы увидите три разных случая. Первый в начале служения Христа, возможно в Наине или Капернауме, а два последних произошли с Иисусом незадолго до Его смерти в селении Вифания. Когда Е. Уайт говорит, что она брала стихи из Библии и обрамляла их своими драгоценными свидетельствами, то у меня возникает вопрос: «Стоило ли обрамлять Библейские стихи свидетельствами, если после этого их невозможно правильно понять».

Елена Уайт – вестница, пророк или писатель?
В большинстве случаев и большинство адвентистов называют ее пророком.
Но сама Елена Уайт предпочитала, чтобы ее называли вестницей. Почему? Вот как она сама объясняет это:
«Е. Уайт никогда не считала себя пророчицей, хотя и не возражала, когда кто-либо называл ее так. Об этом она говорила так: «Еще в молодости меня несколько раз спрашивали: «Ты пророчица? - и я всегда отвечала: Я вестница Господа. Хотя мне известно, что многие называют меня пророчицей, но я никогда и не претендовала на это звание… Почему? Потому, что в наше время многие, уверенно называя себя пророками, в действительности вредят делу Христа; кроме того мое служение включает много больше, чем подразумевает слово «пророк»… Претендовать на звание пророчицы мне нисколько не присуще. Если же другие так называют меня, то я не спорю с ними. Однако моя работа охватывает такие сферы жизни, что я не могу называть себя иначе, как вестницей Господа».
«В начале было Слово» (стр.234)
Многие руководители, говоря, об этом высказывании , всячески акцентируют ее скромность, говоря, что Е. Уайт была настолько скромна, что даже не хотела, чтобы ее называли «пророком»
Она предпочитает звание «вестница», а это по ее мнению более нежели пророк. Какая уж здесь скромность? Здесь наяву гордость. Если обычному пророку Бог давал видения на земле, во сне или на яву, или, подобно Иоанну Богослову он видел картины будущего на небе, как на экране, то с Е. Уайт дело предстояло иначе.
В то время, когда ее тело находилось на земле, неизвестно что (дух ли, душа ли) путешествовали по другим планетам. Она была перенесена в прошлое и видела Иисуса, въезжающего в Иерусалим на осле и умирающего на Голгофе, она видела Еноха и говорила с ним, встречалась с братьями-адвентистами, умершими во время ее жизни. Она была в Небесном Иерусалиме, видела в нем храм и даже вошла в Святое Святых. Она видела Иисуса одетого в одежды Первосвященника со всеми знаками отличия и даже бубенчиками по краях одежды, хотя неизвестно для чего эти бубенчики Иисусу, ведь Он безгрешен и не подлежит смерти. Иными словами она явно хочет сказать, что то, что я видела, не видел ни один пророк и там, где я была, не был ни один пророк. Это преимущество разве что только Ангелов, Божьих вестников, поэтому лучше называйте меня вестницей. Здесь явное посягательство на превосходство даже перед Словом Божьим. Да оно так и есть. Когда в адвентистcкой среде идет спор о каком то Библейском стихе, обязательно обращаются к трудам Е. Уайт: «А как об этом говорит Дух пророчества?» И если она касается этой темы, принимают ее вариант и споры прекращаются.
Поэтому ее труды более авторитетны, нежели Библия. Адвентистские проповедники заявляют, что благодаря трудам «вестницы» Господней, они стали лучше понимать Писание, то есть Библию, что народ Божий стал более един. Но это далеко не так. На данный момент имеется более десяти (по некоторым данным, около семнадцати) направлений в адвентизме, воинствующих друг против друга, и верящих в Боговдохновенность трудов Е. Уайт. Как так? Вроде бы имея такую помощь для толкования Писания и нет единства? И здесь вам ответят очень умно: « Читающие Библию также разделились на сотни направлений и поэтому ничего удивительного и в том, что последователи Е. Уайт делятся». - Да, но ведь Библия «непонятная» книга и вот народ делится, а труды Е. Уайт «очень просты и понятны», и как раз даны, чтобы люди лучше понимали Библию. Но, увы! К тому же христианство разделилось на разные конфессии за довольно большой период – две тысячи лет. А здесь за 160 лет, столько направлений и неизвестно, сколько их еще будет?
Что еще бросается в глаза. Если вы возьмете некоторые книги Е. Уайт, изданные Заокской типографией, или украинским издательством «Джерело життя», вы обнаружите, что автор этих книг – известная американская писательница Е. Уайт. Это для мирского читателя ее представляют как писательницу. Ну а как иначе? Если написать, что она пророк, это может вызвать сильный интерес к ней, да к тому же и попытки проверить пророка на правдивость. А писателя вряд ли. За то, когда, заинтересовавшись ее книгами вы придете в Церковь, вы обнаружите, что она «Пророк последнего времени». Вот так бывает в среде искренне верующих и нелицемерных людей. А что здесь такого, ведь для «ловцов человеков» все средства хороши? И пойми после этого, Е. Уайт вестница, пророк или писатель? А может она просто обычный человек, которого использовали для восстановления потерянного авторитета некоторых руководителей. А может она еще до сих пор продолжает писать свои труды в неком уютном кабинете Генеральной Конференции? Ведь время от времени слышно, что вновь появились ее неопубликованные ранее рукописи? Кто знает? Придет время и Господь даст на эти вопросы точный ответ.
Е. Уайт и заповедь: «Не кради».
Многие из вас, прочитав этот трактат, будут очень огорчены тем, что пророк, в которого они верили и даже возможно не взирая ни на что продолжают верить, допустил такие досадные промахи. Некоторые, и таких большинство заявляют: мы принимаем Е. Уайт, как писательницу, которая помогла нам лучше понять Библию. Да, бесспорным является тот факт, что многие люди заинтересовались истиной через книги Е. Уайт. А разве может быть иначе, если ее книги издаются миллионными тиражами? Лично для меня самой ценной и любимой книгой Е. Уайт была книга: «Великая борьба». Возможно у многих из вас она и сегодня самая любимая книга. Хочу вас разочаровать. Эта книга не принадлежит полностью Е. Уайт. Большую часть этой книги она позаимствовала у других авторов, забыв при этом сослаться на них.
Хуан Карлос Виера в своей книге «Голос Духа» говорит, что видение событий описанных в книге «Великая борьба» Е. Уайт видела во время похорон в штате Огайо.
«Это книга – последняя в серии, посвященной теме великой борьбы между добром и злом, Христом и сатаной. Она стала следствием специальных откровений, полученных Еленой Уайт. Самое важное из них имело место 14 марта 1858 года, когда она присутствовала на похоронах в штате Огайо, США. На протяжении почти двух часов приглашенные на похороны люди имели уникальную возможность наблюдать за пророком во время видения. Во время этого видения ей были открыты события, охватывавшие историю Вселенной - от гнетущего возникновения греха до его полного искоренения и окончательной победы Божьей любви. За десять лет до этого случая у нее было похожее откровение. Однако на этот раз ей впервые было велено записать видение. Во вступлении в книге «Великая борьба» автор заявляет: «Посредством Святого Духа автору этих строк были открыты подробности непрекращающегося противостояния между добром и злом… Когда Дух Божий открыл мне великие истины Своего Слова и картины прошлого и будущего прошли предо мною, мне было сказано сообщить другим то, что я узнала». («Голос Духа». 84)
Он относит ее к категории таких Библейских книг, как книги Иезекииля, Даниила и Откровения.
«Эта книга, вне всякого сомнения, может считаться примером провидческой модели откровения. В Библии к этой категории относятся книги Иезекииля, Даниила и книга Откровение. Писатели ясно и убедительно говорят нам о том, что Господь непосредственно открыл им нечто в видениях и пророческих снах» («Голос Духа» стр. 85.)
Более 150 лет многие так и считали. Этак книга издавалась многократно. В последнее время эта книга дополнилась интересным примечанием. В самом конце книги приведены 359 номеров, обозначающих цитаты сорока авторов, у которых Е. Уайт позаимствовала их труды для своей книги. Она слово в слово воспроизвела в своей книге цитаты таких писателей, как Д’Обиньи, Уайли, Боннекозе, Ленфан и даже Вальтера Скотта. Таким образом большая часть этой книге не ее, а светских писателей.
В связи с этим возникает вопрос:
«События, описанные в книге «Великая борьба» Е. Уайт видела в видении или в чужых сочинениях?»
Второй вопрос: «Почему она не сослалась на источники, которые использовала в книге?»
Ответ ясен, если бы она сослалась на них, то эта книга уже не была бы даром пророчества, а обычным трудом писателя.
Третий вопрос: «Почему же сегодня эта книга дополнена примечанием? Это, что попытка исправить ошибку Е. Уайт?»
Нет, конечно. Адвентистским руководителям очень не хотелось это делать, но ведь есть закон, запрещающий использовать чужие труды, без ссылки на них, и есть организации, которые очень четко следят за соблюдением авторского права. Именно это заставило издавать «Великую борьбу» с примечанием. Вскоре это ожидает и другую книгу Е. Уайт «Очерки из жизни апостола Павла». Здесь та же ситуация.
Четвертый вопрос: «В виду всего сказанного, выходит, что Е. Уайт нарушила заповедь «Не укради»?
А вот здесь и выясняется, что вовсе нет.
Адвентистские руководители признают, что Е. Уайт позаимствовала из чужих трудов много выдержек и использовала в своих книгах. «Настольная книга служителя» Том 1 стр. 444-446.
Позаимствовала, но не украла, ибо закон об авторском праве был принят в 1909 году, а свои книги Е. Уайт написала до 1909 года:
«И последний момент. Можем ли мы признавать Богодухновенным труд, содержащий многочисленные выдержки из небогодухновенных источников? Ведь при написании «Великой борьбы» Е. Уайт пользовалась более чем 80 источниками. Чтобы ответить на этот вопрос, прочтем Луки 1:1-4. Лука был обращен из язычников и, вероятно, никогда не видел Христа. На основании чего он тогда написал Евангелие? Мы ничего не знаем относительно видений в его жизни. Точно известно только то, что Лука заимствовал сведения из других источников. Естественно, он слышал и устные предания, ходившие о Спасителе, сравнивал их с письменными источниками, пытался установить связи с очевидцами. В его книгу вошли самые важные сведения, известные христианам. Лука объединил их с единственной целью - утвердить верующих в истине, которой они были научены.
... В 1909 году Конгресс утвердил первое обстоятельное законодательство, касающееся авторского права.
... Большая часть книг Е. Уайт была опубликована до 1909 года, поэтому обвинение её в нарушении закона об авторском праве совершенно не обоснованно».
«Настольная книга служителя» Том 1 стр. 446
Это означает не было государственного закона «не укради чужие мысли и сочинения», значит ты не вор.
Но была Божья Заповедь: «Не укради» и «Не пожелай ничего, что у ближнего твоего».
Пророк должен был об этом знать. Кроме того конкретно для пророков была сказана заповедь через Иеремию:
Посему, вот Я — на пророков, говорит Господь, которые крадут слова Мои друг у друга. Вот, Я — на пророков, говорит Господь, которые действуют своим языком, а говорят: «Он сказал». Вот, Я — на пророков ложных снов, говорит Господь, которые рассказывают их и вводят народ Мой в заблуждение своими обманами и обольщением, тогда как Я не посылал их и не повелевал им, и они никакой пользы не приносят народу сему, говорит Господь. Иеремии 23:16-31.
Пятый вопрос: «А что будет, если наследники этих сорока авторов, у которых Е. Уайт без согласия использовала труды, подадут в суд на организацию АСД? Ведь за 150 лет распространяя книги Е. Уайт за деньги они получали огромную прибыль».
Трудно представить себе, какой материальный и особенно моральный ущерб понесет Адвентистская организация. Поэтому советую членам Церкви оформить Дома Молитвы на поместные Церкви, потому, что если они будут оформлены на Конференции, их можно будет очень легко потерять. Их попросту могут продать, чтобы погасить штрафы и иски.
Дорогие собратья! В заключении хочу обратится к вам с просьбой пересмотреть свое отношение к 17-му пункту Основ вероучения АСД. Нельзя требовать от новообращенных людей перед крещением признания Е. Уайт пророком, а ее трудов Духом пророчества, прежде нежели человек не исследует их во свете Библии.
Когда Адвентистские руководители говорят, что в Основе веры Церкви не стоят труды Е. Уайт, а только Библия, они просто обманывают самих себя и других. Стоит только открыть «Основы вероучения АСД» и сравнить первый и семнадцатый пункты, вы поймете, что Церковь АСД основывает свое учение на Библии и книгах Духа пророчества. А разве Библии не достаточно? Вполне.
Сравните два пункта “Основ вероучения АСД” из книги “В начале было Слово”, которые не согласуются с Божественным принципом: “БИБЛИЯ И ТОЛЬКО - БИБЛИЯ”
Основание веры1
Священное Писание Ветхого и Нового Заветов есть Слово Божье, письменно переданное по Божественному вдохновению через святых мужей Божьих, которые произносили и писали его по побуждению Святого Духа. Посредством этого Слова Бог передал человеку необходимые для спасения знания. Библия – это безошибочное откровение Его воли. Она является мерилом характера, испытанием опыта, авторитетным изложением доктрин, и достоверным сообщением о действиях Бога в истории нашего мира.
Основание веры 17.
Пророчество – один из даров Святого Духа. Этот дар является отличительным признаком Церкви Остатка. Он проявился в служении Елены Г. Уайт, вестницы Господа. Её труды остаются авторитетным свидетельством истины, служа к утешению, руководству, наставлению и исправлению. Эти труды со всей определенностью утверждают, что Библия есть единственное мерило, которым следует проверять каждое учение и каждый опыт.
Сравнив, эти два пункты мы видим, что для адвентистских руководителей авторитетны не только Библия, но и труды Е. Уайт. Её труды даже более авторитетны, ибо служат отличительным признаком церкви остатка, то есть Божьей Церкви. Из этого следует, что церкви признающие единственным мерилом Библию, соблюдающие субботу, и все другие Божьи заповеди, но не принимающие труды Е. Уайт, не имеют «отличительного признака». А ведь отличительный признак определён Божьим Словом давно:
Здесь терпение святых, соблюдающих заповеди Божии и веру в Иисуса. (Откр.14:12)
Блаженны те, которые соблюдают заповеди Его, чтобы иметь им право на древо жизни и войти в город воротами. (Откр.22:14)

Прибавив к истинному учению, которое действительно присутствует в церкви АСД, человеческое учение Е. Уайт, руководство АСД нарушило Божью заповедь:
И я также свидетельствую всякому слышащему слова пророчества книги сей: если кто приложит что к ним, на того наложит Бог язвы, о которых написано в книге сей; и если кто отнимет что от слов книги пророчества сего, у того отнимет Бог участие в книге жизни и в святом граде и в том, что написано в книге сей. (Откр.22:18,19)
Сделав это, они сами потеряли отличительный признак Церкви Божьей всех времён: «Библия и только – Библия» и как организация, ни в коей мере не являются Божьей церковью. Среди членов церкви АСД есть множество искренних и любящих Господа христиан, они должны сказать своё решительное слово в поддержку Господа и Его Священного Писания.
Навряд ли нам хватит жизни исследовать Священное Писание, а не то, чтобы около 80-ти томов трудов Е. Уайт «Пророка», писателя ли? Скорее всего она не была ни тем ни другим.
Я не посылал пророков сих, а они сами побежали; Я не говорил им, а они пророчествовали. Если бы они стояли в Моем совете, то объявили бы народу Моему слова Мои и отводили бы их от злого пути их и от злых дел их. (Иер.23:21,22)
Статья Пастора Церкви ХАСД - С. Бойко

Книга пророка Даниїла.
Видіння над потоком Улай. Даниїла 8:13-14.


І почув я одного святого, що говорив. А інший святий сказав до того, що говорив: „Аж доки це видіння про сталу жертву та про нищівний гріх, доки святиня і військо віддані на топтання?” І відповів він мені: „ Аж до двох тисяч і трьох сотень вечорів-ранків тоді буде визнана очищеною святиня. ” Дан. 8:13-14.

Ранні твори Е.Уайт

Исчисление пророческих периодов. (срт.11) В 8-й главе книги Даниила Уильям Миллер не мог найти исходной точки для отчета 2300 дней.

Незважаючи на те, що в Біблії немає початку точки відліку 2300 вечорів-ранків. Міллер все ж таки знаходить початок і кінець 2300 днів з 457р.до.Н.Хр. по 1844р. після Н.Хр. Встановлені дати Міллером другого приходу Ісуса Христа – 1843 і 1844 роки.

Свидетельство для Церкви Е.Уайт том -1.
Чувство отчаяния. (стр. 16-17).

В июне 1842 года Уильям Миллер прочитал в Портленде второй курс своих лекций. За небольшим исключением, двери церквей различных деноминаций закрылись перед Миллером. Я верила величественным словам, сказанным служителем Божьем, и мне становилось больно, если его словам возражали, или делали их предметом насмешек. Я часто посещала собрание и верила, что Иисус явится вскоре на облаках небесных, и я страстно желала встретить Его.

Адвентистский опыт. (стр.43-46).

Все расчеты времени были так просты и ясны, что даже ребенок мог их понять. От даты выхода указа персидского царя Артаксерса описанного в 7-й главе Книги Ездры (457г. до.Р.Хр.) должны согласно книги Даниила 8:14, пройти 2300 лет – период заканчивается в конце 1843г. – срок пришествия Господа. Мы были разочарованы, когда год кончился, а Спаситель не пришел. Мы были убеждены, что Бог в Своей мудрости решил, что Его народ не обходимо испытать разочарование, и которое раскрыло бы сердца и утвердило праведность характера тех, кто ожидает пришествия Господа. Теперь наша надежда сосредоточилась на ожидании пришествия Господа в 1844 г. Мое сердце было наполнено радостным ожиданием, но одновременно я ощущала сильную жалость к тем, кто был разочарован и больше не возлагал свою надежду на Иисуса. Я радовалась тому, что скоро встречусь с моим Искупителем и буду вечно жить под сенью Его светлого лика. Народ Божий ожидающий пришествия, приближается к тому часу, когда их надежда и радость совершится в пришествии Спасителя. Но и это время прошло, а Иисус так и не пришел. Значительная группа отреклась от веры. После разочарования мы стали тщательнее исследовать Священное Писание с молитвой и серьезными размышлениями. И вот после некоторого промедления, свет рассеял тьму. Нам стало ясно, что выше указанное пророчество Даниила не относится к очищению земли, а на работу нашего Первосвященника в Небесном Святилище.

Чому не прийшов Господь? Тому, що Євангелія від св. Матвія нам ясно говорить: „Будьмо готові, бо часу кінця світу ніхто не знає. ” Христос прийде як злодій в ночі – несподівано.
„А про день той і годину не знає ніхто, ані Анголи небесні, ані Син – лише Сам Отець. ” Матвія 24:36.

Коли Спаситель не прийшов в 1844р. Е.Уайт говорить, що Господь в Своїй мудрості вирішив випробувати Свій народ і утвердити праведність характера. Скажіть мені будь-ласка де, і коли Господь на сторінках Біблії випробовував Свій народ не – правдою? Де, і коли Господь передвіщав якусь подію, а вона не відбувалася, або в назначений час була перемінена не зовсім іншу подію?
„Постане багато фальшивих пророків, - і зведуть багатьох. ” Матвія 24:11.

От що сказано в Основах віри АСД „В начале было Слово. ” (стр.233).
По сколько Библия предупреждает нас, что перед пришествием Христа восстанут лжепророки, возникает необходимость в тщательной проверке всех случаев дара пророчества. Последующий пророк не должен противоречить предыдущим. Дух Святой никогда не противоречит Своим ранее данным свидетельствам. Потому, что у Бога нет «изменения и ни тени перемены.»

Марк Фінлі тоже вважає, що труди Е.Уайт як пророка, повинні пройти перевірки. «Великие пророчества Библии.» (стр.254).

Підміна однієї події на іншу.

1. Прихід Ісуса Христа не відбувся 1843 -1844р.
2. Подія приходу Спасителя замінена на іншу подію: - Ісус входить в Святая Святих для очищення Небесної святині.

Ранні твори Е.Уайт.
Святилище. (стр.289).
„Иисус затворил дверь в Святое Небесного Святилища
и отворил дверь во Святое Святых
и вошел туда, что бы очистить святилище”.

Яким чином Христос очищує Небесне Святилище, - приносить в жертву козлів та баранів? Цього Він не може робити тому, що Сам Ісус помер на Голгофі за гріхи всього людства. В Ізраїлі були кожнорічні очищення святині жертвоприношенням. Жертва була символом і вказувала на Спасителя, Який мав пролити кров за всіх нас „Кров биків та козлів не могла здіймати гріхи. ” (Євреїв 10:4). Тому Христос помер за наші гріхи, - „і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, тай набув вічне відкуплення. (Євреїв 9:12). „І всі хто визнають свої провини освячуються жертвоприношенням тіла Ісуса Христа один раз. ” (Євреїв 10:10).
„ Через пролиття крові відбулося очищення. ” Євреїв 9:22.
Так, що нема потреби Спасителеві очищувати Небесну Святиню від гріхів, як про це пише Е.Уайт. Очищення відбулося на Голгофі, там пролилася кров Господа за гріхи людства. Зі смертю Ісуса жертвоприношення припинилося. (Євреїв 10:18). „ Ісус на Голгофі власною жертвою знищив гріх. ” (Євреїв 9:26).
„А якщо ми грішимо самовільно одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви. ” (Євреїв 10:26). Пророцтво про 2300 вечорів-ранків виконалось на Голгофі.
В періоді 2300 вечорів-ранків, -
А) Стала жертва покінчила з кожнорічним очищенням святині жертвоприношенням 10:18.
Б) На Голгофі жертвою Христа знищений гріх 9:26.
В) Визнана очищеною святиня 9:22.
„…Аж доки це видіння про сталу жертву та нищівний гріх, доки святиня і військо відданні та топтання?... Аж до двох тисяч і трьох сотень вечорів – ранків, - тоді буде визнана очищеною святиня. ” Даниїла 8:13-14.

1. Спаситель не очищає Небесне Святилище, а „заступається за нас” (Римлян 8:34). Гріх більше не накопичується на завісі.
2. І не в 1844 році Ісус увійшов у Святая Святих, а „після воскресіння, вознесіння на небо, - і сів по Божій правиці. ” (Марка 16:19).

Біблія говорить, що в періоді 2300 вечорів – ранків буде визнана очищеною святиня. (Даниїла 8:14). Адвентисти говорять, що Ісус увійшов у Святая Святих в 1844 році, і по закінченню періоду вечорів – ранків, тільки почав очищувати Святиню. Адвентисти суперечать самі ж собі, не розуміючи цього.
1). Якщо період 2300 вечорів – ранків закінчився, початок якого 457 рік до.Н.Хр., а кінець 1844 року. А Біблія говорить, що в періоді 2300 вечорів – ранків буде визнана очищеною Святиня. (Даниїла 8:14). То яким чином Христос тільки почав очищувати Святиню у 1844 році, якщо період визначений адвентистами уже закінчився?

Початок 457 року.до.Н.Хр. Кінець1844року.після Н.Хр.


Визнана очищеною Святиня.
Адвентиський період 2300 років.

2). 2300 вечорів – ранків не можуть бути 2300 роками, а тільки 2300 днями. Є тижневий цикл, тиждень має в собі сім діб кожна доба має ніч і день, від заходу сонця до заходу.
„І був вечір, і був ранок – день перший. ” (Буття 1:5).
„І був вечір і був ранок – день другий. ” (Буття 1:8).

Адвентиське вчення про 2300 – років суперечить Біблії. 2300 вечорів – ранків не можуть бути 2300 – роками, а тільки 2300 – днями.

Свидетельство для Церкви. Е.Уайт том – 1.
Отказ от обличия. (стр.60-61).

Вот свидетельство, которое я несу начиная с того часа, как прошло время ожидания в 1844г.
«Различные люди будут устанавливать все новые и новые сроки.» И эти ложные сроки будут лишь подрывать веру народа Божьего. Адвентисты первого дня назначали срок за сроком и несмотря на повторяющиеся неудачи, набирались смелости объявлять новые сроки.
Не Бог руководил ими в этом. В 1843 – 1844г. Прошло великое испытание относительно времени пришествия, и те кто занимается определением сроков уже после события, вводят в заблуждение, и себя, и других.

Е.Уайт говорить, що не Бог керує тими, хто назначає дати приходу Ісуса Христа після події 1843 і 1844 роках. Ці н правдиві свідчення будуть лиш підривати віру народу Божого. А Міллер значить не підривав віру народу Божого.
Е.Уайт запевняє, що Міллер який проповідував неправду, керувався Божим провидінням, - що Бог йому дав велике світло відносно книги „Відкриття.” (Ранні твори ст..269).

Пророцтво Е.Уайт – яке не збулося.
Свидетельство для церкви Е.Уайт том – 1.
Глава 2 Подражание миру (стр.113).

27 мая 1856 года в видение мне было показаны те, кто присутствовал на конференции, - Ангел сказал: „Кто-то из них станет пищей для червей, иные подвергнутся семи последним язвам, некоторые будут живы и останутся на земле, что бы преобразится при Христовом явлении”.

Дочекалися послідніх 7-и кар, і другого приходу Христа ті, які були присутніми на конференції? Ні! – вони вже давно померли. Пророцтво Е.Уайт не збулося, вона проповідувала неправду.


Е.Уайт запевняє нас про те, що відкидаючи
Закон Божий, - можна отримати вічне життя.

Ранні твори Е.Уайт.
Весть третьего ангела. (стр. 296-297).

„В конечном итоге Уильям Миллер поднял свой голос против Небесного Света. Вместо того что бы принять Божественную мудрость, Миллер прислушался к человеческой. Они несут ответственность за это, этот грех лежит на них, они и будут отвечать за это. Ангелы Божьи берегут и охраняют драгоценный прах этого Божьего раба, и он выйдет из могилы при звуке последней трубы”.

Приложение. (стр.346).

„Миллер больше полагался на своих молодых соратников, которые бок о бок с ним возвещали весть о пришествии. Они убедили его отвергнуть истину о субботе, когда она была представлена его вниманию вскоре после разочарования. За это будут отвечать его соратники, а не сам Уильям Миллер. Е.Уайт заверяет нас, что Миллер окажется среди тех, кто будет вызван из своих могил при звуке последней трубы”.

Отже Е.Уайт запевняє нас про те, що Міллер якого надихнули його соратники відкинути істину про суботу, коли вона була представлена йому в повному обсязі – буде в числі спасенних.
За гріх Міллера будуть нести відповідальність його друзі.

Що нам говорить на рахунок цього Біблія: „Та душа, що грішить, вона помре. Син не понесе кари за батькову провину, а батько не понесе кари за провину синову. ” Ез.18:4. Кожен відповідає тільки за свою провину.

Крамер «Реформационное движение АСД» (стр.66) 12 августа 1862 года Джеймс Уайт опубликовал статью под названием «Нация», он заявил: „Но в случае призыва в армию правительство берет на себя ответственность за нарушение Божьего закона, и было бы безумием сопротивляться. Человек, который будет сопротивляться, пока по законам военного времени его не пристрелят, заходит слишком далеко и, мы думаем, берет на себя ответственность как самоубийцы.»

Е.Уайт не зупинила свого чоловіка від цих виказувань, ні як дружина, ні як пророк. Адвентистів які готові були відстоювати шосту заповідь впритул до тюрми і смерті, Уайт назвала їх фанатами.

Реформационное движение АСД.

Излишне говорить, что не все встали на позицию брата Уайт. Ему возражал Генри Е.Карвер: «Но брат Уайт говорит: В случае призыва в армию правительство берет на себя ответственность за нарушение закона Божьего.» Такая позиция кажется мне несостоятельной и опасной, ибо если правительство может взять на себя ответственность за нарушение двух святых предписаний и мы остаемся чисты, то почему бы тому же самому правительству не взять на себя ответственность за нарушение субботнего закона, и мы останемся чисты, когда выйдет постановление о соблюдении первого дня недели?»

Як і Е.Уайт – „пророк Божий”, так і Джеймс Уайт – служитель церкви, і їхні прихильники вважали, що за провину несе відповідальність не той, хто згрішив, а той хто спонукав до гріха, або переконав в неважливості дотримування Заповідей Божих.

Фатальні наслідки опублікованої статті „Нація. ”

Некоторые почитатели субботы не могли сообразить, что им делать при существующей ситуации. Брат Мартин Китл написал брату Уайту: «Я был призван в вооруженные силы Соединенных Штатов… Я думал, что идти на войну нельзя, но статьи в Ревью изменили мои мысли, и я четко представил себе мой долг.»

Брат Мартін Кіттл представив собі, що можна вбивати свого ближнього, - відстоюючи інтереси політиків.

Е.Уайт учасниця спіритизму.
Ранні твори Е.Уайт
Мое первое видение. (стр.45-50).

Вскоре повсюду распространилось мнение, что мои видения были следствием месмеризма, и многие адвентисты готовы были поверить этой неправде. Один известный врач – гипнотизер сказал мне, что мои видения чистый месмеризм, что я легко поддаюсь внушению, и, что он сам, может легко загипнотизировать меня и дать мне видение. Я ответила ему, что Господь показал мне в видение: «Месмеризм от лукавого и в скорее отправится в бездну вместе с теми, кто продолжает его использовать. Затем я предложила ему попробовать загипнотизировать меня. Он бился в течение получаса, прибегая к различным методам, но вынужден был отказаться от своей затеи. Благодаря вере в Бога я смогла воспротивиться его влиянию так, что оно не причинило мне не малейшего вреда».

Знаючи правду про те, що гіпноз від сатани, та про небезпеку, коли одна людина контролює розум іншої. (Приложение стр.340). Е.Уайт запропонувала лікареві – гіпнотизеру загіпнотизувати її. Чи є це проявом Божественності, доказом християнства, - переконуючи всіх про те, що гіпноз не причинить мені ніякої шкоди, завдяки моїй вірі в Бога?
1. Е. Уайт проповідує вчення православних про те, що в Царстві Божім маленькі діти будуть мати крила.

Ранні твори Е. Уайт.
Мое первое видение (стр.47)
Свидетельство для Церкви. Е.Уайт том-1.
Видение Новой Земли. (стр.57)

«Перед нами возвышалась гора Сион, а на горе красовался великолепный храм. Вокруг располагались семь других гор, поросших розами и лилиями. Я видела как дети взбирались, или по желанию взлетали с помощью маленьких крылышек на вершины гор и собирали невянущие цветы».

2. Е.Уайт пише про те, що на Новій Землі буде храм.
А що нам говорить Іван Богослов: „А храму не бачив я в ньому, бо Господь, Бог Вседержитель – то йому храм і Агнець. ” Об'явлення 21:22.

Свидетельство для Церкви. Е.Уайт том-1.
Бог в видінні показує Е.Уайт, що свиняче м'ясо можна вживати, воно поживне і калорійне.

Ошибки в питании. (стр.174)

Дорогой брат и сестра А! Господь по Своей великой благости счел уместным дать мне в этом городе видение; помимо всего прочего, Он также открыл мне нечто в отношение вас. «Я видела, что вы оба присвоили себе то высокое положение, которое Бог вам не поручал». Вы замечаете такие мелочи, которые не до конца понимаете. Бог не возлагал на вас бремени за свое стадо. Я видела ваши ошибочные понятия о том, что значит порабощать своё тело, ибо вы лишаете себя калорийной еды.
«Я видела, что ваши взгляды относительно употребления свинины, не будут вредны, если вы оставите их при себе». Если Богу угодно, что бы Его народ воздерживался от употребления в пищу свинины, Бог откроет это более чем двум или трём». Он всем членам Церкви откроет их долг.

Отже коли брат і сестра А, проповідували про те, що вживати свинину шкідливо, що це нечиста їжа Е.Уайт відповіла: „Я бачила, що ваші погляди відносно свинини помилкові ”, залиште їх при собі.

Свидетельство для Церкви Е.Уайт том-2.
Нравственные осквернение (стр.299).

Мы преклонили колени в молитве и изложили дело больного брата перед Господом. Мы умоляли, что бы Бог открыл нам Свою волю о судьбе этого человека. Желает ли Господь, что бы мы помолились за него. Мы доверили данное дело Господу и легли спать. Во сне мне было показано вся жизнь этого человека, начиная с детских лет, и я поняла, что если бы мы стали молится за него, Господь не услышал бы нас, ибо этот человек видел беззаконие в сердце своём.

В сні Е.Уайт було показане все життя хворого брата не Богом, а сатаною. Брат потребував щирої молитви зцілення, він просив помолитись за нього. Е.Уайт не вірила в силу молитви, тому сатана і показав їй у сні про те, що Господь не почує їхніх молитов.
„Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє Ім'я, і молитва віри уздоровить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться. ” Якова 5:14-15.
„Отже признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться за одного, щоб вам уздоровитись.” Якова 5:16.

Свидетельство для Церкви. Е.Уайт том – 1.
Чувство отчаяния. (стр.17-18).

«Среди методистов я многое слышала об освящении. Я видела, что люди слабеют физически под влиянием сильного психического возбуждения, и слышала, что это называют освящением. Но я не могла постигнуть, что не обходимо сделать для того, что бы полностью посвятить себя Богу. Я была не в состоянии испытать на себе благословение и думала: неужели его можно обрести только в Церкви методистов?»


Спадщина від методистської Церкви.

„Отже методистська Церква мала таке освячення, коли сила Господня сходила на людей, і вони падали як мертві. Цікаво, якщо це була Божа Церква, - вона мала таке освячення. Чому тоді Е.Уайт вийшла з цієї методистської Божої Церкви? Чого Е.Уайт прагнула, те вона і отримала в спадок від методистської Церкви. Вона отримала освячення, тільки на від Бога. Видіння Е.Уайт завжди супроводжувалися під сильним впливом психічного збудження, сили її покидали, і вона падала як мертва ”.

Свидетельство для Церкви Е.Уайт том – 1.
Противодействие со стороны формальных братьев (стр.36-39).

Мы организовали несколько вечерних молитвенных собраний в различных местах города. На одном из таких собраний как-то пришла семья, находившаяся в первых рядах противодействующих мне. Когда все присутствующие объединились в молитве, Дух Господень сошел на собрание и один из членов той семьи упал словно мертвый. Его родные стали плакать над ним, растирать ему руки и принимать различные средства реанимации. В конце концов, силы вернулись к нему, и он начал славить Бога, успокаивая родных и торжественно провозглашая о том, что получил яркое свидетельство силы Господней на него.

Невже Господеві потрібно було звалювати з ніг одного із членів, щоб йому дати світле свідоцтво, про яке він нічого не говорить, що це за свідоцтво, - перервавши таким чином всіх зосереджених в молитві, і утворюючи хаотичну паніку. Як ви думаєте чия це робота? Диявол все робить, щоб відвернути увагу від Бога, старається посіяти своє насіння віри, - свою правду. Дальше Е.Уайт говорить:
«Эта семья поверила, что явилась свидетелем проявления силы Духа Божьего. Но никого из ее членов невозможно было убедить в том, что то же самая Божественная сила временами почивает и на мне, лишая меня моей обычной силы.
На следующим собрании, когда мы склонились перед Господом, мое сердце изливалось в молитве и наполнилось покоем. С детской верой я могла сказать только: «Мой дом – Небеса, а Христос – мой Искупитель.» И физические силы оставили меня. Один из членов семьи которая как уже упоминалось не верила, что увиденное ими является проявлением силы Божьей, тут же заявил, что я нахожусь в возбужденном состоянии, и мне следует сопротивляться, а не потакать проявлением слабости, которые я дескать считаю знаком Божьей милости. Однако его сомнение и противодействие не волновали меня. Едва этот человек кончил говорить, как вдруг один крепкий мужчина, преданный Богу и смиренный христианин, на его глазах пал ниц под действием силы Божьей. Когда я пришла в себя, то была счастлива от того, что свидетельствую об Иисусе и рассказываю, о Его любви ко мне. Тогда брат, выступавший против меня, встал и со слезами на глазах признался, что его мнение относительно меня в корне не верно. Он смиренно попросил прощение и сказал: «Сестра Елена, я больше никогда не буду стоять на твоем пути. Бог сломил мое упорство, явив Свою силу, я был не прав.»
На молитвенном собрании, последовавшим вскоре, брат признавший себя неправым на прошлой встрече, на себе испытал силу Божью, его лицо осветилось Божественным светом, и он без чувств упал на пол. Когда силы вернулись к нему, он снова подтвердил, что в невежестве своем боролся против Духа Божьего потакая чувству, которое он испытывал против меня.
На следующем собрание другой член той же семьи имел подобный опыт и получил такое же свидетельство.

Сьогодні є маса таких пророків, які роблять подібне.
Цікаво, що ж це за свідоцтво яке брат отримав від Господа, - доказ того, що Е.Уайт пророк Божий? На протязі віків диявол завжди старається ввести всіх в оману всякими чудами, подає на тарілочці гарну для ока, смачну їжу, тільки для того, щоб повірили в направду. Але ми ж то з вами, можемо розпізнати правду, від не правди. Отож і в цьому випадку з освяченням, диявол являє свою силу на братів і сестер, прокладаючи таким чином дорогу Е.Уайт, щоб повірити в її видіння.

„Несколькими неделями позже, когда большая семья брата П. объединилась в молитве у себя дома. Дух Божий пронесся по комнате и поверг ниц тех, кто молился. Мой отец пришедший к ним вскоре нашел их всех, и родителей и детей без чувств, под воздействием силы Господней. Все противостоявшие мне признали, что огорчали Святой Дух. Мое сердце радовалось, что Божественная сила проложила мне путь”.

Отже диявол зробив свою роботу, проклавши дорогу Е.Уайт, таким чином зводячи багатьох. Він говорить, що нічого страшного ви можете порушувати закон Божий, за все будуть нести відповідальність інші, - хто спонукав вас до гріха. Нічого страшного, можете грішити, ви маєте Первосвященика, Який знаходиться зараз в „Святая Святих, - Він очистить Небесну Святиню від ваших гріхів.
Але це не можливо, щоб Небесна Святиня очищувалася від гріхів тому, що „Христос увійшов з власною кров’ю до святині один раз, і набув вічне відкуплення.” Євреїв 9:12.
На цім і все, кожнорічне очищення святині припинилися, - з жертвоприношенням покінчено. Євреїв 10:18.
„А якщо ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви. ” Євреїв 10:26.
Нема жертви – нема очищення, в такому разі ми самі стаємо жертвою і маємо померти за свої вчинки, - за свій гріх.

Ранні твори Е.Уайт.
Окончание 2300 вечеров – утр. (стр.86).

„Я видела, как Отец поднялся с престола и в пламенной колеснице въехал во Святое Святых за завесу и воссел там. За тем с престола поднялся Иисус, и колесница доставила Его во Святое Святых, где уже восседал Отец. Его риза была украшена золотым позвонком и яблоком”.

Нікуди Отець і Син не піднімалися з престолу і не вьїзджали на огняних колесницях в Святая Святих тому, що престол Божий і є Святая Святих. І нема там ніякої завіси тому, що Христос коли помер завіса в храмі розірвалася на двоє – жертвоприношення припинилося.

Свидетельство для Церкви. Е.Уайт том – 1.
Обличие праздности (стр.180-184).
Неверные управители (стр.194).
Фанатизм в штате Висконсин. (стр.198-199).
Сокрытие обличений (стр.199-200).

Чи не є це дивним, що Е.Уайт в кожній громаді де тільки не побувала. Майже на кожного члена громади, а на декого і не одноразово отримувала видіння, що до їхніх прогріхів. Бог дав мені видіння, що до тебе брат і сестра А, Б, В, Г, Д, П, К, Т, Ф, і.т.д. Покайтеся я бачила, що ви живете не згідно зі Словом Божим.

На сторінках Біблії є чудовий закон Божий, який дає нам змогу розпізнати, де правда, а де не правда. Дух Святий завжди виявляє гріх через сумління людського єства.
„Отож – бо по їхніх плодах ви пізнаєте їх. ” Матвія 7:20. Не потрібно Господеві виявляти кожного грішника особисто через пророка в видінні. Є Слово Боже, і там є вказівки і настановлення, що до спасіння кожного.

1. Висновок: є всі підстави вважати, Е,Уайт не Божий пророк.
2. Осторога: Постане багато фальшивих пророків, - і зведуть багатьох. ” Матвія 24:11. „Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол – ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого. ” 1Петра 5:8.
3. Наслідки: „ Погине народ Мій за те, що не має знання: тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе. ” Осії 4:6.
4. Порада: „Шукайте Господа, доки можна знайти Його, кличте Його, як Він близько!” Ісаї 55:6.

„Отож не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: Й що ми зодягнемось? Бо ж усього того погани шукають, але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж най перш Царства Божого й правди Його, - а все це вам додасться. ” Матвія 6:31-33.

Результати досліджень брата Івана Жукотинської громади АСД.

Заява.

Я член всесвітньої Церкви АСД з 1997р. не згідний з тим вченням адвентистської Церкви, яке основане на видіннях Е. Уайт. Вчення Божої Церкви повинно бути основане тільки на Біблії. Я знаходжуся 11 років в цій Церкві і мені тяжко дивитися на те, як братів і сестер годують всякими нісенітницями, - всякими неправдивими пророцтвами Е.Уайт. Тяжко дивитися, коли новонавернених змушують вірити, - переконуючи їх в тому, що праці Е.Уайт – це і є Дух пророцтва.
Яка не правда. Незнаючи цього, щиро віруючі новонавернені приймають лжепророка Є.Уайт за Дух пророцтва останнього часу. Потрібно зрозуміти що таке „дух пророцтва?”
„І я впав до його ніг, щоб вклонитись йому. І він каже мені: Таж ні! Я співслуга твій та братів твоїх, хто має засвідчення Ісусове, Богові вклонися! Бо засвідчення Ісусове, то дух пророцтва. ” Об. 19:10.
Дух пророцтва – це коли проповідується Євангелія про спасіння всім народам, в дусі і правді.
„Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь.” Матв. 28:19-20.
Церкві потрібна реформа, - інакше вона розпадеться, і не в результаті випробувань, а в результаті неправди. Тієї неправди, яка була за часів Міллера – неправди, яка досягла теперішнього часу. Всесвітня Церква АСД не може бути Церквою останку поки не очистить своє вчення від домі шків неправди.


Та однако стоїть міцна Божа основа та має печатку оцю:
Господь знає тих, хто Його, та: Нехай від неправди відступиться всякий, хто Господнє Ім'я називає! ІІ Тим. 2:19.

Видать ума у вас не хватает что бы понять простые вещи .
Ну а вообще то ты молодец - плодовитый писатель .

Екуменізм: добро чи зло?

В останні роки – це чуже для нас слово, стало все частіше звучати в засобах масової інформації, та в середовищі віруючих людей. Безперечно, як все нове і незрозуміле, воно по-різному сприймається народом. Одні люди пов“язують з ним певні надії, а у інших, навпаки, воно викликає страх, вірніше, не саме слово “екуменізм”, але те, що воно означає. Давайте попробуємо розібратися в суті справи.
Екуменізм походить від грецького слова “ойкумена”, яке означає – всесвіт, заселений світ. Екуменічний рух, відповідно, означає всесвітній рух. “Кого? і Куди?” - спитаєте ви. Щоб відповісти на це запитання, необхідно звернутися до історії.
В 1910 році, в місті Единбург, Шотландія, відбулась Всесвітня місіонерська конференція представників протестантських Церков, на якій було прийняте рішення про нагальну потребу проведення Всесвітньої християнської конференції. Ціль конференції – розгляд проблем віри, та церковного устрою, як передумова зближення християн, що належать до різних віросповідань. Тут не йшлось про унію різних конфесій, а лише з“ясування тих факторів, які об“єднають в єдину цілісність віросповідання, котрі поклоняються Ісусу Христу. Перша Світова Війна не дозволила найближчим часом провести таку конференцію, але той, хто прагнув цього, - мав терпіння. Вона відбулась у 1925 році в Стокгольмі під назвою: ”Життя та діяльність”; за нею друга – у 1927 році в Лозанні під назвою: “Віра та устрій”. Присутніми на цій конференції були представники від різноманітних протестантських Церков, Англіканської Церкви, Православної Церкви. Римо-Католицька Церква офіційно своїх представників не прислала.
В 1937 році було проведено відразу дві конференції – в Оксфорді, та в Единбурзі. І тоді, на конференції в Оксфорді, вперше, прозвучало слово “екуменізм”. “Свідомість і діяння Церкви екуменічні, оскільки вони скеровані на здійснення Єдиної Святої Церкви...” – зазначалось в матеріалах конференції. Обидві конференції ухвалили рішення – об`єднатись. В 1939 році вони скликали спільну нараду, на якій було вирішено провести в 1941 році асамблею для створення Всесвітньої Ради Церков. І знову на заваді стала війна, Друга Світова. Але той хто прагнув цього, мав терпіння.
В 1948 році, в Амстердамі, відбувся перший конгрес Всесвітньої Ради Церков (ВРЦ). Присутніх було 148 делегатів. Представляли вони, в основному, протестантські течії. Синод Російської Православної Церкви відмовився від участі в роботі Всесвітньої Ради Церков, Римо-Католицька – також. Ось, як вони пояснили своє не сприйняття ВРЦ. На нараді голів Автокефальних Православних Церков, яка проходила в Москві, цього ж 1948 року, екуменічний рух було визначено як “нову спробу зведення Вавілонської вежі, як ознаку чергової омани людства ..., що походить від пороку гордині”. Приєднатись до нього, означало би “продати скарб віри, що ми його зберігаємо, за сочевичну юшку земних вигод, узяти участь у ловах душ людських за ці вигоди”.
Римо-Католицька Церква на 20 років раніше, в 1928 році сказала своє рішуче “ні екуменічному руху”. Ось, що сказано в енцикліці “Моrtаlium “ Папи Римського Пія ХІІ: “Католики не повинні приставати до подібних спроб, чи підтримувати їх, оскільки в протилежному випадку вони сприятимуть поширенню псевдо християнської релігії, яка на тисячі миль є віддалена від істинної Церкви Христа. Рід людський має належати до Церкви, але не зведеної тими, хто перебуває в омані, а до тієї, що заснував Христос, тобто до Католицької Апостольської Римської Церкви”. Але той, хто прагнув такого об`єднання, мав терпіння. І воно сталось. Спочатку приєдналась Православна Церква СРСР і стала в 1961 році членом ВРЦ. Римо-Католики змінили своє відношення до екуменічного руху на Другому Ватиканському соборі (1962 – 1965 р.) В 1964 році, на цьому ж соборі, був прийнятий Декрет про Екуменізм, який починався словами: “Сприйняття відновленню єдності між усіма християнами – одне з головних завдань Священного Вселенського Другого Ватиканського Собору”.
Таким чином, від 60-х років, на терені екуменізму розпочинають співпрацювати православ“я, католицизм, протестантизм. Що принесе простим християнам цих напрямків така співпраця? Це питання цікавить усіх. На питання, поставлене на початку трактату “Екуменічний рух – Кого? Куди?” відповідь отримано – рух трьох основних течій християнства до об`єднання, до злиття в одне русло. А що це принесе для віруючих і для віри, спробуємо ще відповісти. Для цього потрібно з`ясувати, яку ціль переслідує кожне із цих течій, вступаючи в Всесвітню Раду Церков.
ПРАВОСЛАВ”Я І ЕКУМЕНІЯ

Відношення Православ“я до Екуменічного Руху, ми розглянемо, згідно матеріалів, прийнятих на зустрічі делегатів усіх канонічних Православних Церков в м. Салоніки (Греція) в період з 29 квітня по 2 травня 1998 року.
Пункт 5 Прикінцевого документа міжправославної зустрічі: “Оцінка нових фактів у стосунках між православ`ям та Екуменічним Рухом звучить так: “Делегати також підкреслили, що православна участь в екуменічному русі завжди ґрунтувалась й ґрунтується на Православному переданні, на рішеннях Священних соборів Помісних Православних Церков...”
Пункт 7. “Ми не маємо права відмовлятись від місії, покладеної на нас Господом Ісусом Христом, – місії свідчення Істини перед неправославним світом. Ми не повинні розривати стосунків з християнами інших конфесій, які готові співпрацювати з нами.
Пункт 11. “За чимало десятиліть православної участі в екуменічному русі жоден представник тієї чи іншої Помісної Православної Церкви ніколи не зраджував Православ`я”.
Пункт 13. “Прохання до всіх Православних Церков”
Спрямувати офіційних делегатів на Восьму Асамблею ВРЦ з метою висловити своє занепокоєння таким чином.
б) Православні делегати не братимуть участі в екуменічних богослужіннях, спільних молитвах, богослужіннях та інших релігійних церемоніях на Асамблеї;
в) Православні делегати не братимуть участі в процедурі голосування, за винятком певних випадків, що стосуються православних;
г) Ці повноваження триватимуть доти, доки не буде завершено радикальну перебудову ВРЦ, яка уможливить належну православну участь.
Пункт 14. Отож, ми заявляємо, що нинішні форми православного членства у ВРЦ нас більше не вдовольняють. Якщо структури ВРЦ не зміняться радикально, інші православні Церкви також вийдуть із ВРЦ, як це зробила Грузинська Православна Церква.
Із вище приведеного матеріалу ми бачимо, що православну Церкву не задовольняє рівноправне перебування у ВРЦ, вона прагне більшого впливу на неправославний світ і хоче повно представити цьому світові свою Істину, – а участь в екуменічному русі ґрунтується на Православному Переданні та рішеннях Священних соборів.
А як Римо-Католицька Церква?

КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В ЕКУМЕНІЧНОМУ РУСІ

Розглянемо “Декрет про Екуменізм”, прийнятий на Другому Ватиканському Соборі.
Відношення нез“єднаних з Католицькою Церквою.
Пункт 3. В цій одній і єдиній Церкві вже від початку постали деякі тріщини15, що їх суворо ганить апостол як гідні осуду16; а в пізніших століттях виникли більші розходження, та немалі громади відлучились від повної спільноти Католицької Церкви, деколи не без вини людей з обох сторін. Та ті, що сьогодні в цих громадах народжуються та живуть вірою в Христа, не можуть бути оскаржені в гріху розколу, і їх братньою пошаною та любов’ю обіймає Католицька Церква. Бо ті, що вірять у Христа та справді прийняли хрещення, існують у певній, хоч і недосконалій, спільноті з Католицькою Церквою. Очевидно, розходження, що існують між ними і Католицькою Церквою, чи то в спра¬вах віровчення, чи правопорядку, чи устрою Церкви, ставлять для повної церковної спільноти немало перешкод, іноді дуже важливих, до подолання яких прагне еку¬менічний рух. Однак, виправдані вірою в хрещенні, втілюються в Христа 17, тому слушно називаються християнами та слушно діти Католицької Церкви визнають їх за братів у Господі.
Пункт 4. Тому, що сьогодні в багатьох країнах світу, під подихом ласки Святого Духа, докладається багато зусиль молитвою, словом і ділами, щоб дійти до тієї повноти єдності, що її бажає Ісус Христос, то цей Священний Собор заохочує усіх вірних католиків помічати знаки часу і пильно брати участь в екуменічному ділі.
Під «екуменічним рухом» треба розуміти усі дії та ініціативи, що постають та організуються відповідно до різних потреб Церкви та обставин часу для сприяння єдності всіх християн, як наприклад: найперше, усякі зусилля на усунення з ужитку всіх слів, поглядів та вчинків, що не відповідають по правді та слушності обставинам не-з’єднаних братів, і тому утруднюють взаємні відносини з ними; далі, діалог між добре вишколеними знавцями на спільних конференціях, зорганізованих між різними Церк¬вами та громадами, в дусі релігійному, де кожен виклав би глибше науку власної спільноти та ясно з’ясував її характер. Через такий діалог усі здобуватимуть прав¬дивіше знання вчення й життя обох громад, а з ним і слушну взаємну пошану; а також ті громади досягнуть ширшої співпраці в усякого роду службі на спільне добро, що її вимагає християнська совість, та зійдуться разом, як і личить, в однодушній молитві. Нарешті, усі перевіряють свою вірність волі Христовій у справах Церкви, і, як треба, піднімуться рішуче до праці над оновленням та реформою.
Те все, якщо робитиметься розсудливо та терпеливо вірними Католицької Церкви під доглядом своїх пастирів, допоможе справедливості і правді, згоді і співпраці, братер¬ству та єдності: щоб із часом цим шляхом, переборовши перешкоди, що перешкоджають досконалому церковному спілкуванню, всі християни, у спільному празнуванні Пресвятої Євхаристії, зійшлися разом в неподільності одної єдиної Церкви, що її спочатку дав Церкві Христос і яка, як віримо, перебуває незнищимо в Католицькій Церкві та, споді¬ваємося. зростатиме щораз, аж до кінця віків.
Пункт 8. Однодушна молитва. В деяких окремих випадках, наприклад при моліннях, влаштованих «за єдність», на екуменічних з’їздах, дозволено і навіть бажано, щоб католики з роз’єднаними братами єднались у молитві. Такі спільні молитви є дуже успішним засобом для осягнення і ласки об’єднання та справжнім виявом тих вузлів, що ними ще залишилися зв’язані католики з нез’єднаними братами: «Бо де двоє або троє зібрані в Моє Ім’я, там Я серед них» (Мт. 18. 20).
Пункт 20. Спільна Пасха. Доки не дійде до бажаної згоди між усіма християнами щодо визначення \ єдиного дня святкування всіма празника Пасхи, доти, для плекання єдності між християнами однієї й тієї ж країни чи нації, нехай патріархи чи найвищі місцеві церковні власті за одностайною згодою і порадившись із тими, що в тому зацікавлені, прийдуть до угоди про святкування празника Пасхи одного й того самого недільного дня25.
Слідуючий документ, який я хочу запропонувати, досить свіжий. Екуменічне співробітництво, діалог і спільне свідчення.
Ватикан 1993 рік.
Розділ: Форми і структури екуменічної співпраці.
163. Екуменічне співробітництво може здійснюватись у вигляді участі різних Цер¬ков і церковних Спільнот у програмах, вже започаткованих одним із їхніх членів, або у вигляді координування незалежних дій, щоб уникнути повторення ініціатив і малоко¬рисного збільшення адміністративних структур, або ще у вигляді спільних починань і програм. Різні види рад чи комітетів можуть бути створені в більш чи менш постійній формі для полегшення відносин між Церквами і церковними Спільнотами, для сприян¬ня співробітництву між ними і їхньому спільному свідченню.
164. Католицька участь в екуменічних зібраннях усіх видів та кооперативних проектах відбуватиметься з пошануванням норм, встановлених місцевою церковною владою. Взявши до уваги те, що було вирішено на регіональному та національному рівнях, єпархіальний Єпископ має остаточно судити про прийнятний та відповідний «характер усіх видів місцевої екуменічної діяльності. Єпископи, Синоди Східних Ка¬толицьких Церков і Єпископські Конференції повинні діяти згідно зі вказівками Свя¬того Престолу, і зокрема Папської Ради для сприяння християнській єдності. »
165. Зібрання уповноважених представників Церков та церковних Спільнот, які відбуваються періодично чи з приводу особливих нагод, можуть дуже посприяти еку¬менічній співпраці. Будучи самі по собі значним свідченням про почуття обов’язку тих, які беруть участь у сприянні християнській єдності, ці зібрання можуть надати певного авто¬ритету діяльності, яка здійснюється у співробітництві членами Церков та церковних Спільнот, які вони представляють. Вони також можуть давати нагоду для перевірки особливих проблем і завдань екуменічної співпраці, які стоять перед ними, та для винесен¬ня потрібних рішень щодо встановлення робочих груп чи програм, які розглядали б їх.
Ради Церков і християнські Ради
166. Ради Церков і християнські Ради вважаються найбільш стійкими серед структур, створених для сприяння єдності й екуменічному співробітництву. Рада Церков складається з Церков і несе відповідальність перед Церквами, які до неї входять. Християнська Рада складається з інших християнських організацій та угруповань, як рівно ж і Церков. Існують також інші установи для співпраці, подібні до цих Рад. але які мають відмінні назви. Взагалі, Ради й подібні до них установи стараються дати своїм членам можливість спільно працювати, брати участь у діалозі, долати поділи і непорозу¬міння, підтримувати молитву і працю за єдність, а також, по можливості, давати спільне християнське свідчення і служіння. Треба їх оцінювати на основі їхньої діяльності і згідно з тим, що вони самі про себе говорять у своїх статутах. Вони мають лише ту компетенцію, яку дають їм члени, що входять до їхнього складу. Взагалі, вони не несуть відповідальності за переговори, які ведуться задля єдності між Церквами.
167. Оскільки вважається бажаним, щоб Католицька Церква знайшла на різних рівнях власне вираження своїх відносин з іншими Церквами і церковними Спільнота¬ми. і тому, що Ради Церков і християнські Ради належать до найважливіших видів екуменічного співробітництва, слід радіти зростаючим контактам, які Католицька Церква встановлює з Радами в багатьох частинах світу.
168. Рішення об’єднатися з якоюсь Радою належить до компетенції Єпископів території, на якій ця Рада діє; також вони відповідають за нагляд над католицькою участю в Раді. Щодо національних Рад, відповідальність за це лежить в основному на Синодах Східних Католицьких Церков чи Єпископських Конференціях (за винятком випадків, коли в нації існує тільки одна єпархія чи дієцезія). Розглядаючи питання членства у якійсь Раді, компетентна влада в час підготовки рішення повинна увійти в контакт із Папською Радою для сприяння християнській єдності.
І ще один впливовий документ.

ЩОБ УСІ БУЛИ ОДНО
Енцикліка Папи Івана Павла ІІ про екуменічний обов“язок. Ватикан 25. 05. 1995р.
44. Поступ екуменічного навернення є значним і в іншій царині, яка стосується Слова Божого. Мається на увазі передусім така важлива для різних мовних груп подія, як екуменічні переклади Біблії. Після прийняття Другим Ватиканським Собо¬ром Конституції Dеі Verbит ( Боже Слово. — Упор.) Католицька Церква не могла не взяти з радістю участі в цій справі7. Ці переклади, виконані спеціалістами, складають надійну підпору для молитви і пастирської діяльності всіх послідовників Христа. Хто пам’ятає, наскільки живили розколи, особливо на Заході, суперечки навколо Святого Письма, той зможе зрозуміти, яким поважним кроком уперед є ці спільні переклади.
45. Відповіддю на літургічне оновлення Католицької Церкви стала ініціатива щодо оновлення Служби Божої в багатьох інших церковних Громадах. Деякі з них, спираю¬чись на побажання, висловлене на екуменічному рівні 8, облишили попередній звичай служити літургію Вечері Господньої лише в рідкісних і особливих випадках і вислови¬лись за щонедільні відправи. Порівнюючи цикли літургічних читань, прийняті у різнома¬нітних західних християнських громадах, можна дійти висновку, що вони суттєво збіга¬ються. Також на екуменічному рівні 9 було особливо підкреслено значення літургії та літургічних атрибутів (зображень, ікон, облачення, свічок, кадіння, жестикуляції). Крім того, в богословських навчальних закладах, де отримують освіту майбутні служителі Церк¬ви, дослідження з історії та значення літургії стають невід’ємною частиною навчальної програми як заново відкрита необхідність. Мова йде про знаки зближення, що стосу¬ються різних аспектів сакраментального життя. Зрозуміло, що внаслідок деяких розбіж¬ностей, які стосуються віри, поки що не видається можливим спільно служити літургію. І все ж ми гаряче бажаємо разом здійснювати єдину Євхаристію Господа нашого, і це бажання стає вже загальним бажанням і спільною благальною молитвою. Разом звер¬таємося ми до Отця, і щоразу робимо це з більш «єдиним серцем». Іноді здається, що недалекий уже той час, коли можна буде остаточно скріпити це «реальне, хоч іще не повне» спілкування. Хто б міг навіть подумати, дро таке сто років тому?
46. У зв’язку з цим можна з радістю згадати, що католицьке духовенство може в певних поодиноких випадках уділяти таїнства Євхаристії, покаяння, миропомазання іншим християнам, які не перебувають у повному євхаристійному спілкуванні з Католиць¬кою Церквою, однак гаряче бажають одержати ці таїнства, просять про це вільно і, в пошуках власної досконалості у Христі, висловлюють ту саму віру, яку КатолицькаЦерква сповідує у цих таїнствах. На основі взаємності рівно ж і католики — за певних і обставин і в особливих випадках — можуть звертатися задля прийняття тих самих таїнств до служителів тих Церков, у яких ці таїнства є дійсними. Умови для подібного взаємного прийняття встановлені нормативне, і їх слід дотримуватися задля екуменічного поступу10.
Церковні відносини.
71. Треба також подякувати Божому Провидінню за всі факти/які свідчать про прогрес на шляху пошуку єдності. Поруч із богословсько-догматичним діалогом слід згадати й інші форми зустрічей, спільної молитви і практичного співробітництва. Папа Павло VI своїм візитом до Всесвітньої Ради Церков у Женеві, який відбувся 10 червня 1969 року, дав потужний імпульс цьому процесові, багато разів зустрічаючись із пред¬ставниками різних Церков і церковних Громад. Ці контакти зробили ефективний внесок у покращення взаємопізнання і зростання християнського братерства.
Папа Іван Павло І під час свого вельми короткого понтифікату висловив бажання продовжити цей шлях55. Господь сподобив мене трудитися в цьому ж напрямі. Крім важливих екуменічних зустрічей у Римі значна частина моїх пастирських візитів регу¬лярно присвячується свідченню на користь об’єднання християн. Деякі з моїх подоро¬жей навіть мають певний екуменічний «пріоритет», зокрема в тих країнах, де като¬лицькі громади складають меншість порівняно з пореформаційними громадами або де ці останні складають у суспільстві вагому частку віруючих у Христа.
72. Це стосується насамперед європейських країн, звідки ці поділи почались, а також Північної Америки. В зв’язку з цим, не бажаючи применшити значення інших візитів, хочу відзначити такі варті уваги зустрічі в європейській частині світу: два візити до Німеччини в листопаді 1980 р. і квітні-травні 1987 р.; Великобританії (Англії, Шотландії та Уельсу) у травні-червні 1982 р.; Швейцарії в червні 1984 р. і Сканди¬навських та північноєвропейських країн (Фінляндії, Швеції, Норвегії, Данії, Ісландії), де я був у червні 1989 року. В атмосфері радості, взаємної поваги, християнської солідарності й молитви зустрічався я з багатьма братами, які шукають шлях вірності Євангелію. Переконатися в цьому було для мене джерелом великої наснаги. Ми відчули присутність Господа серед нас.
У зв’язку з цим хотілось би мені згадати про події, продиктовані братерською лю¬бов’ю і позначені глибокою ясністю віри, в яких я брав участь із глибоким зворушен¬ням. Мова йде про літургію, в якій я брав участь у Фінляндії та Швеції під час мого візиту до Скандинавських та північноєвропейських країн. На момент причастя люте¬ранські єпископи встали біля престолу. Цим жестом згоди вони бажали висловити прагнення дочекатися того моменту, коли ми — католики і лютерани — зможемо брати участь в одній і тій самій Євхаристії, і бажали отримати благословення. Я з любов’ю поблагословив їх. Той самий жест, із таким багатим значенням, було повторе¬но в Римі під час святої меси, яку я відслужив на П’яцца Фарнезе з нагоди 600-ліття канонізації святої Бригіти 6 жовтня 1991року. Подібні почуття я зустрічав і за океаном — у Канаді у вересні 1984 року і особливо у вересні 1987 року в Сполучених Штатах, де помітна велика екуменічна відкритість. Для прикладу варто навести випадок екуменічної зустрічі в Колумбії (Південна Кароліна) 11 вересня 1987 року. Важливий сам факт, що ці зустрічі з «пореформаційними» братами відбуваються регулярно. Я глибоко вдячний, що вони прийняли мене з пошаною — як представники різних Громад, так і суспільство в цілому. З цього погляду важливою для мене є відправлена в Колумбії екуменічна Літургія Слова, присвячена темі сім`ї.

І ТАК КУДИ ПРИВЕДЕ ЩИРИХ “ХРИСТИЯН” ЕКУМЕНІЧНИЙ РУХ

З вище приведеного матеріалу ми бачимо, що Римо-Католицька Церква бачить себе в Екуменічному русі:
1. Як матір, “....яка з любов`ю обіймає дітей, народженних в розкольницьких Церквах,”
2. Як “Єдину Католицьку Церкву Христову, що є єдине знаряддя спасіння для всіх.”
3. Вона впевнена, що екуменічний рух повинен привести всіх християн “у празнуванні Євхаристії в неподільності одної єдиної Церкви – Католицької”.
4. Католицька Церква прагне утворити угоду про спільне святкування Пасхи, одного й того самого недільного дня.
5. Вона, також, закликає на спільному рівні підняти важливість літургійних атрибутів: зображень, ікон, облачання, свічок, кадіння, жестикуляції.
6. Практикує відкриту вечерю для іновірців.
7. Бажає спільно перекладати Біблію.
Як бачимо, Римо-Католицька Церква обрала ВРЦ – як засіб приєднання всіх віруючих в лоно своєї Єдиної Церкви.
Чого ж очікують від Екуменічного руху протестанти? Які фактично і розпочали цей рух, а також утворили ВРЦ. Зі звітного виступу Філіпа Понтера на 6-й асамблеї ВРЦ слідує, що “екуменічний рух є тим засобом, за допомогою якого Церкви, що формують дім Бога, прагнуть жити і свідчити перед усіма народами, що вся “ойкумена” може стати домом Бога через розп`ятого і воскреслого Христа ...”
А зараз, саме час повернутись до другого питання – що проповідує екуменізм? Розп“ятого Христа нехристиянським народам світу, як мріяли протестанти, ініціатори екуменії? Ні! Перш за все ми бачимо бажання домінування в цьому русі Православ“я і Римо-Католицизму. Так, ці Церкви за єдність, але навколо свого Передання, традицій і соборів. Протестанти і не помітили, як вони створивши “об“єднаний протестантський дім” віддали право установлювати порядок в цьому домі тим, хто пролив кров засновників протестанського руху. Який жах! Все, за що боролись реформатори, сьогодні в брудній науці могутніх Церков. Подібно тому, як невелика річка не може змінити русло великої ріки і не може очистити її, а навпаки сама стає такою ж брудною, як і вона, так і ортодоксальна протестантська течія, злившись з двома, значно сильнішими течіями, більше не матиме в собі тієї чистішої науки Євангелія. Те, що об“єднання всіх християн добра справа, ніхто не сумнівається. Але навколо чого повинні всі Християни об“єднатись? Чи навколо передань, традицій, соборів Православної чи Римо-Католицької Церкви? Безперечно ні! Об“єднання має відбутись навколо Божого Слова. Всі Християне повинні замислитись в якій вони течії і прийти до витоків Християнства, до першоджерела Євангелії.

УМОВИ ОБ“ЄДНАННЯ

1. Визнати єдиний авторитет віри – Слово Боже.
2. Потрібно відновити розвалений жертівник – Десять Божих Заповідей, потрібно стати по один бік Голгофського хреста, лицем до розп“ятого Ісуса.
3. Потрібно визнати Ісуса Христа, як єдиного Пастиря і покоритись Його вимогам, даним в Євангелії.
4. Треба визнати, що непомильним являється тільки Бог, а всі люди і в тому числі Папи Римські – помильні і ще й як помильні.
5. Треба визнати, що намісником Ісуса Христа на землі є Дух Святий, а не мізерна і немічна людина.
І лище після такого переосмислення можна думати про об“єднання всіх християн. А доти, чиста Божа Церква, яку Христос назвав маленькою черідкою, або малим стадом, не має злучуватись з цими великими отарами, бо там її просто затопчуть. Не може бути спільності і в однодушній екуменічній молитві, бо Господові огидна молитва беззаконника, і скільки б до неї не додавали фіміаму, вона кращою не стане. Пр. 28:9. Не може бути спільності і у вечері Господній, бо це святе таїнство не для тих, хто свідомо живе у ворожнечі проти Божого Закону. Не може бути спільноти з тими, хто свідомо розпинає Божий Суботній день між мусульманською п“ятницею і язичницькою неділею. Не може бути спільності в святкуванні Пасхи, тому, що день Пасхи припадає на 14 нісана Біблійного календаря, який, знову ж таки, зруйнувала Католицька Церква.
Божа Церква не може бути членом ні Всесвітньої Ради Церков, а ні Рад Церков іншого рівня, створених для екуменічних цілей, тому що Вона знаходиться членом Божої Ради (Пс.1) і не має нічого спільного з тими, хто свідомо відкинув Конституцію Неба. Сьогодні варто задуматись всім протестантам, які створивши ВРЦ, зробили для себе пастку.
Найбільше незрозумілою є позиція Церкви АСД, служителі якої десятиліттями проповідували про неможливість входження в екуменію, – є членом екуменічних Рад Церков. Церква АСД на Україні є членом Всеукраїнської Ради Церков, яка нещодавно вітала Папу Івана Павла ІІ. Тепер Папа до своїх успіхів, перекислених в енцикліці вище приведеній, може додати ще один, – “Успішне завоювання протестантів України”.
АСД, які довший час вчили, що VIСАRIVS FILII DEI містить в собі число 666, яке належить папству, змінили своє вчення. І це зрозуміло, якось незручно бути в одній раді зі “звіром”, і тому звір уже і не звір, а ягня.
Що ж сталося з трьох-ангельською звісткою, яку проповідувала ця Церква? Залишилась лише одна сумнівна звістка про суд, що розпочався в 1844 році, а двом Ангелам адвентисти запропонували перемінити вість, або замовчати.
Ось, яка сила екуменізму. 150 років кликали вийти з Вавилону і не помітили, як в ньому ж і опинились. Але прості члени Церкви АСД, та інших протестантських Церков, ще не сказали свого останнього слова, а хочеться вірити, що воно буде сказане а силі і дусі Іллі.
Вийди народе мій з Вавилону!
Зі статі Пастора С. Бойко